ПоясненняРозділ 01 · Основи B2B-маркетингу
Закупівельний центр: хто в компанії ухвалює рішення про купівлю
Закупівельний центр — це всі працівники компанії-покупця, які беруть участь у рішенні про купівлю або впливають на нього: ініціатор, користувачі, радники, закупівельник, той, хто ухвалює рішення, і воротар. Продавцеві треба знати не одного «ЛПР», а всю групу.
Головне коротко
- Закупівельний центр — не відділ і не посада, а набір ролей у конкретній закупівлі: ініціатор, користувач, радник, закупівельник, той, хто ухвалює рішення, і воротар; одна людина може мати кілька ролей.
- Поняття склалося в працях Йорама Вінда, Патріка Робінсона й Чарльза Феріса 1966–1967 років та Фредеріка Вебстера з Віндом 1972 року; перелік із шести ролей наводить Томас Бонома у статті 1982 року.
- Опитування 2015–2026 років дають від 5,4 до 13 учасників закупівлі, бо рахують різне: тих, хто формально погоджує, або всіх причетних; майже всі ці дані зібрали консультанти й постачальники програм поза Україною.
- Люди з однієї компанії зазвичай однаково називають учасників закупівлі, але по-різному оцінюють їхній вплив, тому склад групи варто з'ясовувати щонайменше у двох співрозмовників.
- Вплив не збігається з посадою: закупівлю може зупинити користувач, фінансист чи юрист, а окремі обіцянки кожному учасникові, за даними CEB і Gartner, заважають групі дійти згоди.
Зміст · 10 розділів
Закупівельний центр (buying center) — це всі люди в компанії-покупці, які беруть участь у рішенні про певну купівлю або впливають на нього. Це не відділ закупівель і не посада. До групи входять ті, хто працюватиме з купленим, хто ставить технічні вимоги, хто веде переговори, хто погоджує гроші й хто вирішує, чию пропозицію взагалі побачить керівництво. Продавці між собою питають коротше: хто тут ЛПР — особа, що приймає рішення. Поняття закупівельного центру якраз про те, що така особа рідко буває одна.
Далі — які ролі розрізняють у закупівельному центрі, звідки ця схема, скільки людей бере участь у закупівлі за різними вимірюваннями (від п'яти до тринадцяти, і це не помилка), що з цього перевірено і як з'ясувати склад групи в конкретного клієнта.
Що таке закупівельний центр і які в ньому ролі
Відкритий університетський підручник «Принципи маркетингу» видавництва OpenStax визначає закупівельний центр як усіх людей в організації, які зацікавлені в рішенні про купівлю й мають на нього певний вплив. Інша назва того самого — група ухвалення рішень (decision-making unit, DMU); у звітах аналітичних компаній пишуть «закупівельна група» або «закупівельний комітет» (buying group, buying committee). Складу групи зазвичай ніде не записано: вона складається під конкретну закупівлю.
Найчастіше називають шість ролей:
- Ініціатор — перший помічає, що проблему компанії можна розв'язати купівлею.
- Користувач — працюватиме з купленим.
- Радник (influencer) — має голос у тому, чи купувати і що саме: формулює вимоги, оцінює варіанти.
- Закупівельник (buyer, purchaser) — веде переговори про умови й оформлює купівлю.
- Той, хто ухвалює рішення (decider), — каже «так» або «ні».
- Воротар (gatekeeper) — контролює, яка інформація і хто з продавців дійде до решти.
Це ролі, а не люди: одна людина може мати кілька ролей, а одну роль можуть ділити кілька людей. Уявімо умовну кондитерську фабрику, яка купує пакувальну лінію (приклад вигаданий). Начальник цеху втомився від простоїв старої машини й пише службову записку — він ініціатор. Оператори й технолог — користувачі. Головний інженер складає технічні вимоги й водночас вирішує, кого з постачальників запросити на розмову: він і радник, і воротар. Фінансова директорка рахує окупність, служба якості перевіряє, чи пакування відповідатиме вимогам торговельних мереж, — це теж радники. Відділ постачання збирає комерційні пропозиції й торгується. Вирішує власник, але лише з-поміж двох варіантів, які до нього дійшли.
Звідки взялося поняття закупівельного центру
Йорам Вінд (Yoram Wind), з 1967 року викладач Вортонської школи бізнесу, згадує, що до середини 1960-х дослідження промислових закупівель майже завжди стосувалися самих лише агентів із закупівель. У докторській дисертації 1966 року в Стенфорді він описав ширше коло учасників — закупівельний центр. 1967 року вийшла книжка Патріка Робінсона (Patrick Robinson), Чарльза Феріса (Charles Faris) і Вінда «Промислові закупівлі і творчий маркетинг» (Industrial Buying and Creative Marketing). З неї походить поділ закупівель на нове завдання, змінену й просту повторну закупівлю; про нього йдеться в путівнику «Що таке B2B-маркетинг». За Віндом, склад закупівельного центру залежить саме від цієї ситуації: нове завдання зазвичай збирає групу з багатьох людей.
У звичному вигляді поняття закріпили Фредерік Вебстер (Frederick Webster) і Вінд у статті 1972 року в Journal of Marketing та в книжці того ж року «Закупівельна поведінка організацій» (Organizational Buying Behavior). У їхній моделі, як її переказують підручники, ролей п'ять: користувач, радник, закупівельник, той, хто ухвалює рішення, і воротар. Шість ролей, з ініціатором, наводить Томас Бонома (Thomas Bonoma) у статті «Великі продажі: хто насправді купує?», надрукованій у Harvard Business Review 1982 року.
Бонома зробив застереження, про яке часто забувають: група, що впливає на купівлю, сама себе закупівельним центром не називає. Це спосіб аналізу для продавця, а не підрозділ у компанії покупця.
Скільки людей у закупівельному центрі: що показують вимірювання
Єдиної цифри немає. Ось що давали вимірювання в різні роки і хто їх робив.
- Сім і п'ять. Веслі Джонстон (Wesley Johnston) і Бонома в дослідженні, опублікованому 1981 року, розібрали 62 закупівлі обладнання й послуг у 31 компанії. За переказом Бономи, у типовій закупівлі обладнання брали участь сім людей із чотирьох відділів і трьох рівнів управління, у закупівлі послуг — п'ятеро з чотирьох відділів і двох рівнів. Це академічне дослідження.
- 5,4. Консалтингова компанія CEB 2015 року повідомила в Harvard Business Review: за чотирма її опитуваннями понад 5000 учасників закупівель, кожну купівлю мають формально погодити в середньому 5,4 людини.
- 6,8. Через два роки автори з CEB назвали вже 6,8; у брошурі компанії 2016 року уточнено, що ці люди представляють у середньому 3,7 підрозділу.
- Від шести до десяти. Так типову групу для «складного B2B-рішення» описувала сторінка аналітичної компанії Gartner, збережена у вебархіві 2020 року; вибірки й року опитування на ній немає. Там цитовано Брента Адамсона (Brent Adamson), співавтора обох статей CEB, уже як працівника Gartner, тож це та сама дослідницька школа. У пресрелізі Gartner 2025 року йдеться вже про групи від п'яти до шістнадцяти людей із щонайбільше чотирьох підрозділів.
- Десять-одинадцять. Компанія 6sense, що продає програми для маркетингу й продажів, у звіті 2024 року (2509 опитаних покупців) нарахувала в середньому 11 людей, а у звіті 2026 року (3596 завершених закупівель річною вартістю від 25 тисяч доларів) — близько десяти.
- Тринадцять. Дослідницька компанія Forrester у грудні 2024 року за опитуванням понад 16 тисяч покупців повідомила, що до рішення причетні в середньому 13 працівників компанії, а в січні 2026 року — що до них додаються ще дев'ятеро зовнішніх порадників.
Розбіжність має три пояснення. Перше — кого рахують. CEB писала про тих, хто формально погоджує купівлю, Forrester — про всіх причетних. Ще 1974 року дослідник Патчен (Patchen), як переказують Елвін Сілк (Alvin Silk) і Манохар Калвані (Manohar Kalwani), просив називати кожного, хто мав до закупівлі бодай якийсь стосунок, і отримав у середньому 15 імен на одне рішення. Друге — що купують. У звіті 6sense 2026 року нову для компанії річ обирали в середньому 10,9 людини, заміну наявній — 8,4. Третє — чиї це дані. Усі цифри, крім першої та Патченової, походять від компаній, які продають продавцям поради або програми, і стосуються здебільшого чималих закупівель за межами України.
Що з цього перевірили дослідники
Що в закупівлях компаній бере участь кілька людей, показують усі наведені вимірювання. З подробицями складніше.
Хто бере участь, з'ясувати можна; хто впливає — важко. Сілк і Калвані в робочій доповіді Массачусетського технологічного інституту 1980 року оглянули попередні дослідження й дійшли висновку: різні люди з однієї компанії зазвичай однаково відповідають, хто брав участь у закупівлі, але розходяться в тому, чий вплив був більший. У їхньому власному опитуванні 25 малих друкарень керівник і користувач продукту теж оцінювали вплив учасників по-різному. Звідси порада, яку автори повторюють за Віндом: питати більше ніж одну людину.
Вплив залежить від того, що купують. Доналд Джексон (Donald Jackson), Джанет Кіт (Janet Keith) і Річард Бердік (Richard Burdick) у статті 1984 року за відповідями закупівельників показали: відносний вплив учасників мало змінюється від того, нова це закупівля чи повторна, зате змінюється залежно від виду товару й від того, яке саме рішення ухвалюють.
Шість ролей — схема, а не доведений факт. Бірте Кеммерлінг (Birte Kemmerling) і Ута Гербст (Uta Herbst) в огляді 2014 року переглянули 127 статей про закупівельний центр у дев'яти наукових журналах за 1970–2012 роки. Найбільше їх виходило на початку 1980-х, далі інтерес спав. Висновок авторок: хоч рольову модель Вебстера й Вінда застосовують дуже часто, жодне дослідження досі не довело емпірично, що такі ролі існують у практиці промислових закупівель. Користуватися схемою це не заважає, але сприймати її варто як перелік запитань, а не як опис кожної компанії.
Великій групі купувати важче. За даними CEB 2016 року (3000 опитаних), імовірність купівлі падала з 81%, коли вирішує одна людина, до 31%, коли учасників шестеро й більше. Gartner за опитуванням 632 покупців, проведеним 2024 року, повідомила, що в 74% закупівельних груп є «нездоровий конфлікт»: учасники мають несумісні цілі або не згодні, що робити далі. Це дані консультантів, і методику їх відкрито лише частково.
Як зазвичай розуміють закупівельний центр — і що тут не так
«Головне — вийти на ЛПР»
Той, хто ухвалює рішення, — лише одна з шести ролей, і часто її виконують кілька керівників разом. Бонома застерігав: рішення нерідко ухвалює не той, хто підписує договір, хоча підписант охоче видає себе за головного. А люди без формальної влади здатні закупівлю зупинити. Його приклад: виробник гірничих машин не міг продати нову модель, бо опиралися ремонтники шахт — їм довелося б учитися її лагодити й тримати ще один запас запчастин.
«Закупівельний центр — це відділ закупівель»
Відділ закупівель зазвичай має роль закупівельника, часто ще й воротаря: наприклад, веде список схвалених постачальників. Але чи купувати і що саме, можуть вирішувати інші. Недооцінювати його теж не варто: за пресрелізом Forrester 2026 року, фахівці із закупівель належать до тих, хто ухвалює рішення, у 53% закупівель і долучаються від самого початку.
«Закупівельні групи щороку більшають»
Так виходить, якщо поставити в ряд 5,4, 6,8 і 13. Але це числа з різних опитувань із різними запитаннями. CEB справді писала про зростання з 5,4 до 6,8 за два роки у власних даних. Натомість 6sense, яка повторює своє опитування щороку, у звіті 2026 року зазначає, що розмір групи тримається на рівні близько десяти людей, і прямо пише, що це суперечить твердженням про постійне зростання. А Бонома ще 1982 року згадував закупівлі, у яких ролі виконували до 35 людей.
«Кожному учасникові — своє повідомлення»
Порада звучить логічно: інженерові — характеристики, фінансистові — окупність. Дані CEB і Gartner показують зворотний бік. У статті 2015 року автори з CEB визнають, що людина охочіше купує, коли матеріали відповідають саме її потребам. Проте коли кожен учасник отримує окрему обіцянку, розбіжності в групі стають помітнішими й дійти згоди важче. За опитуванням Gartner 2024 року, матеріали, прив'язані до інтересів окремої людини, погіршували згоду в групі, а прив'язані до спільної мети — поліпшували. Практичний висновок: говорити з кожним його мовою, але про одну й ту саму вигоду для компанії.
Як з'ясувати склад закупівельного центру в клієнта
- Розберіть завершені угоди. Візьміть п'ять — десять останніх, виграних і програних, і випишіть усіх людей з боку клієнта: хто писав, хто стояв у копії листів, хто приходив на зустрічі, хто підписував. У статті Harvard Business Review 2017 року радять прямо питати клієнтів після купівлі, хто брав у ній участь, коли долучився і кого варто було залучити раніше. Згодяться й ті розмови з клієнтами, які проводять для SWOT-аналізу.
- Розкладіть людей за ролями, а не за посадами. Навпроти кожного імені поставте одну чи кілька з шести ролей. Порожня роль — це запитання до клієнта: «А хто у вас працюватиме з цим щодня?»
- Питайте кількох людей. Один співрозмовник, найчастіше закупівельник, опише групу зі свого місця. Саме в оцінках впливу, як показали Сілк і Калвані, люди з однієї компанії розходяться найбільше.
- Шукайте вплив, а не посаду. Бонома називає кілька ознак. Впливовій людині адресують найбільше аргументів і пояснень. Вона отримує копії всього листування, хоча на зустрічі не ходить. На важливі переговори посилає інших, бо знає, що без неї нічого остаточно не вирішать. А назва підрозділу нічого не гарантує.
- З'ясуйте, хто може сказати «ні». Крім користувачів, це люди, які оцінюють не продукт, а ризик: закупівлі, фінанси, юристи. Інститут B2B при LinkedIn разом із консалтинговою компанією Bain називає їх «прихованими покупцями» і стверджує, що на етапі перевірки вони відхиляють близько половини постачальників із короткого списку. Вибірки на сторінці не наведено, а LinkedIn продає рекламу, тож це радше привід перевірити власні угоди, ніж готова норма.
- Запишіть усе на одному аркуші. Бонома пропонує таблицю: для кожного впливового учасника — що йому потрібно і як він ставиться до вашої компанії. Мотиви він ділить на чотири групи: фінансові, пов'язані з продуктом і сервісом, становище в компанії, особисті. Рядок може бути таким: «Головний інженер — радник і воротар; вплив високий; важать надійність і запчастини на складі; до нас нейтральний, мав клопіт із сервісом попереднього постачальника». Зберігайте це в картці угоди в CRM (системі обліку клієнтів і угод), поруч з етапом воронки продажів, і оновлюйте: склад групи змінюється, поки закупівля триває.
Як працювати з кожною роллю
- Ініціатор. Йому треба переконати колег, що проблема варта грошей. Допоможіть описати її числами: простої, брак, втрачений час.
- Користувачі. Їм важить, чи стане працювати легше. Тут діють показ, пробна експлуатація, навчання. За пресрелізом Forrester 2026 року, понад 60% покупців перед купівлею користуються пробним періодом.
- Радники. Технічним фахівцям потрібні характеристики й докази, фінансистам — розрахунок окупності та ризиків. Матеріали різні, головна думка одна.
- Закупівельник. З'ясуйте, за що його оцінюють. У Бономи є показовий випадок: виробник комп'ютерів ставив ціни на 10–15% нижчі, ніж конкуренти, але давав менші знижки — і наражався на опір, бо закупівельників у компаніях-клієнтах оцінювали за розміром вибитої знижки, а не за кінцевою ціною.
- Той, хто ухвалює рішення. До нього ваші аргументи найчастіше донесе хтось зсередини. Бонома називає таку людину чемпіоном, автори з CEB — мобілізатором (mobilizer). За одним з опитувань CEB (майже 600 покупців), половина тих, хто готовий купити, не готова відкрито обстоювати купівлю перед колегами, а 80% опитаних «мобілізаторів» хотіли від постачальника допомоги в тому, як пояснити цінність рішення всередині компанії. Підготуйте для цього короткі матеріали, які можна переслати або показати на нараді без вас.
- Воротар. Обходити його — поганий план: він вирішує, чи покажуть вашу пропозицію далі. Дайте те, що потрібно для його роботи: повні документи, відповіді на формальні вимоги, дані для списку схвалених постачальників.
І не намагайтеся охопити всіх однаково. Бонома радить починати з тих учасників, які вже ставляться до вас прихильно: вони наполовину переконані, а той, хто розпорошує зусилля на всіх, часто не переконує нікого.
Закупівельний центр в Україні
Відкритих вимірювань того, скільки людей бере участь у закупівлях українських компаній, нам знайти не вдалося. Наведені вище цифри зібрано в інших країнах і переважно на чималих закупівлях, тож надійніше порахувати учасників у власних угодах.
У малій компанії кілька ролей зазвичай сходяться в одній людині, найчастіше у власникові. Але й там, де «все вирішує власник», лишаються користувачі та бухгалтер, і їхня думка може важити.
У державних закупівлях одну з ролей визначає закон. За статтею 11 Закону України «Про публічні закупівлі» № 922-VIII, за організацію та проведення процедури закупівлі відповідає уповноважена особа, яку визначає замовник; до 1 січня 2022 року замовники могли також утворювати тендерні комітети щонайменше з п'яти осіб. Це формальний закупівельник. Хто помітив потребу, хто готував технічні вимоги й хто користуватиметься купленим, з'ясовувати доведеться так само, як у приватній компанії. Як дозволено спілкуватися із замовником під час процедури, визначають правила закупівель: звіртеся з чинною редакцією закону й порадьтеся з юристом.
Щодо слів. В українських навчальних матеріалах із промислового маркетингу, наприклад Львівського університету і Запорізької політехніки, уживають саме термін «закупівельний центр». Воротаря там називають «сторожем», «фільтром» або «охоронцем інформації», а серед ролей є ще «прескриптор». У практиці продажів звичніше слово ЛПР.
Що робити на практиці
Почніть із трьох — п'яти важливих для вас клієнтів або угод. Для кожної складіть перелік учасників за шістьма ролями, позначте порожні місця й того, хто здатен закупівлю зупинити. Перевірте перелік щонайменше у двох людей з боку клієнта. Домовтеся у відділі продажів, що в картці угоди має бути не одне ім'я «ЛПР», а вся група з ролями. Маркетингові матеріали будуйте навколо однієї вигоди для компанії-покупця, а вже потім перекладайте її мовою інженера, фінансиста й користувача.
Джерела
- Bonoma, T. V. (1982). Major Sales: Who Really Does the Buying? Harvard Business Review; передрук у серії HBR Classic, July–August 2006.
- Webster, F. E., Jr., Wind, Y. (1972). A General Model for Understanding Organizational Buying Behavior. Journal of Marketing, 36(2), 12–19 — прочитано лише анотацію.
- Wind, Y. (2011). Yoram «Jerry» Wind's Contributions to Marketing. Review of Marketing Research, vol. 8: Special Issue — Marketing Legends, 269–315 (авторська копія на сайті Вортонської школи).
- Johnston, W. J., Bonoma, T. V. (1981). The Buying Center: Structure and Interaction Patterns. Journal of Marketing, 45(3), 143–156 — прочитано лише анотацію; цифри подано за Bonoma (1982).
- Silk, A. J., Kalwani, M. U. (1980). Measuring Influence in Organizational Purchase Decisions. MIT Sloan School of Management, Working Paper 1077-79 (revised April 1980).
- Jackson, D. W., Keith, J. E., Burdick, R. K. (1984). Purchasing Agents' Perceptions of Industrial Buying Center Influence: A Situational Approach. Journal of Marketing, 48(4), 75–83 — прочитано лише анотацію.
- Kemmerling, B., Herbst, U. (2014). A Status Quo of Buying Center Analysis — Where Does It Come From and Where Should It Go? Competitive paper, IMP Conference, Bordeaux.
- Albrecht, M. G., Green, M., Hoffman, L. (2023). Principles of Marketing. OpenStax. 4.2 Buyers and Buying Situations in a B2B Market.
- Schmidt, K., Adamson, B., Bird, A. (2015). Making the Consensus Sale. Harvard Business Review, March 2015.
- Toman, N., Adamson, B., Gomez, C. (2017). The New Sales Imperative. Harvard Business Review, March–April 2017.
- CEB (2016). The Revolution in B2B Buying (брошура компанії).
- Gartner (б. р.). The New B2B Buying Journey — сторінка сайту Gartner, копія у вебархіві від 21 квітня 2020 року.
- Gartner (2025). Gartner Sales Survey Finds 74% of B2B Buyer Teams Demonstrate «Unhealthy Conflict» During The Decision Process. Press release, 7 May 2025.
- Forrester (2024). Forrester: To Master B2B Buying Mayhem, Providers Must Prioritize Buyers' Needs. Press release, 4 December 2024 — про звіт The State Of Business Buying, 2024; сам звіт не читано.
- Forrester (2026). Forrester's 2026 Buyer Insights: GenAI Is Upending B2B Buying As Leaders Face Mounting Pressure To Justify Every Dollar Spent. Press release, 21 January 2026 — про звіт The State Of Business Buying, 2026; сам звіт не читано.
- 6sense (2024). 6sense Launches 2024 Buyer Experience Report Unveiling Global B2B Buyer Trends. Press release, Business Wire, 9 October 2024 (передрук на silicon.co.uk) — про звіт; сам звіт не читано.
- 6sense (2026). The 2026 Buyer Experience Report — сторінка звіту на сайті компанії.
- LinkedIn B2B Institute, Bain & Company (б. р.). The Hidden Buyer Gap — сторінка дослідження на сайті LinkedIn (позначка © 2025).
- Закон України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII (редакція від 24.08.2026), стаття 11; розділ X, пункт 4.
- Кушнір Т. М. (2021). Маркетинг промислового підприємства: методичні матеріали для самостійної роботи студентів. Львівський національний університет імені Івана Франка.
- Методичні вказівки до виконання самостійної роботи з дисципліни «Маркетинг закупівель» (2024). Національний університет «Запорізька політехніка».
- Robinson, P. J., Faris, C. W., Wind, Y. (1967). Industrial Buying and Creative Marketing. Boston: Allyn & Bacon — не читано; подано за Wind (2011) і Silk & Kalwani (1980).
- Webster, F. E., Jr., Wind, Y. (1972). Organizational Buying Behavior. Englewood Cliffs, NJ: Prentice-Hall — не читано; подано за Bonoma (1982).