ПоясненняРозділ 01 · Основи B2B-маркетингу

B2B і B2C: чим відрізняється маркетинг для бізнесу

B2B — це продаж організаціям, B2C — людям для власних потреб. Справжня різниця — у будові ринку й способі купівлі: похідний попит, мало покупців, рішення групою і за процедурою. А «розум проти емоцій» і «бренд лише для B2C» дослідження не підтверджують.

Оновлено: 19 листопада 2026 р.14 хв читання20 джерел

Головне коротко

  1. B2B і B2C розрізняє покупець: організація, що купує для роботи, або людина, що купує для себе; той самий товар і та сама компанія можуть належати до обох ринків.
  2. Найнадійніші відмінності лежать на рівні ринку: попит у B2B похідний від споживчого, покупців менше, а кожна покупка більша.
  3. Групове рішення, довгий цикл і формальна процедура — тенденція, а не закон: рутинну закупівлю чи покупку малої фірми часто оформлює одна людина, як у B2C.
  4. Перевірки на даних показують, що практика маркетингу в B2B і B2C різниться менше, ніж у підручниках, а бренди в обох випадках ростуть за подібними закономірностями.
  5. В Україні межу проводить і закон: права споживача має лише фізична особа, що купує для особистих потреб, а державні замовники купують за окремим законом про публічні закупівлі.
Зміст · 8 розділів

B2B (business-to-business, «бізнес для бізнесу») — це продаж товарів і послуг організаціям: підприємствам, торговим компаніям, установам. B2C (business-to-consumer, «бізнес для споживача») — продаж людям, які купують для себе й своєї родини. Розрізняє їх не товар і не продавець, а покупець: хто платить і навіщо.

З цієї простої межі в підручниках виростає таблиця протилежностей: там емоції — тут розрахунок, там реклама — тут переговори, там хвилини — тут місяці. Частина цих відмінностей справжня й має зрозумілі причини, частина тримається на звичці. Нижче — які саме, що показали перевірки на даних і як цим користуватися компанії в Україні. Загальну картину дає путівник «Що таке B2B-маркетинг»; ця стаття — лише про порівняння.

Що таке B2B і B2C: визначення і приклад

Одна компанія може працювати на обох ринках, і той самий товар буває то споживчим, то діловим. Уявімо умовного виробника офісних крісел (приклад вигаданий, усі цифри в ньому умовні) і три покупки.

  • Людина купує крісло додому за 6 тисяч гривень. Вибирає сама, за вечір чи два: читає відгуки, дивиться фото, платить карткою в інтернет-магазині. Це B2C.
  • Компанія обладнує офіс на 200 місць — це 1,2 мільйона гривень. Офіс-менеджер збирає пропозиції трьох постачальників, кілька працівників тиждень сидять на зразках, фінансовий директор питає про відстрочку платежу, договір підписує керівник. Від першого запиту до поставки минає два-три місяці. Це B2B.
  • Бюро з п'яти людей купує п'ять крісел. За документами це теж B2B: потрібні рахунок і накладна. Але власник вибирає сам, на тому самому сайті й за той самий вечір, що й людина з першого прикладу.

Третя покупка показує, чому самого ярлика замало: він каже, хто покупець за документами, але не каже, як той купуватиме. Поруч із B2B і B2C трапляється скорочення B2G (business-to-government) — продаж державним замовникам. Це частина B2B з найсуворішими процедурами.

Звідки взявся поділ на B2B і B2C

Поділ старший за самі скорочення. Спершу говорили про «промисловий маркетинг» (industrial marketing), згодом — про «діловий» (business marketing) і B2B. В Україні перша назва живе досі: так називають університетські курси й підручники. У підручнику «Промисловий маркетинг» Оснача, Пилипчука й Коваленко (2009) відмінності зведено в типову для жанру таблицю. На споживчому ринку рішення ухвалюють «індивідуально чи на рівні сім'ї», а мотиви купівлі «часто ірраціональні (смаки, мода, вплив інших людей)»; на промисловому рішення колегіальні, а мотиви «носять раціональний характер». Там стосунки з покупцем нетривалі, тут — тривалі; там наголос на рекламі, тут — на особистому продажу.

Чи витримує така таблиця перевірку, науковці сперечаються щонайменше з 1984 року. Тоді Едвард Ферн (Edward Fern) і Джеймс Браун (James Brown) надрукували в Journal of Marketing статтю «Дихотомія промислового і споживчого маркетингу: недостатньо обґрунтований поділ». Вони визнавали, що відмінності є, але питали, чи досить вони важливі, щоб ділити маркетинг надвоє, і вважали, що для розвитку знань корисніші подібності. Британський дослідник Росс Бреннан (Ross Brennan) у доповіді 2003 року так переказав три їхні аргументи: поділ не розкладає явища маркетингу на дві чисті групи; контрприклади знайти легко; відмінності всередині промислового і всередині споживчого маркетингу більші, ніж між ними.

Домінік Вілсон (Dominic Wilson) 2000 року запропонував компроміс: розрізняти споживчі й організаційні закупівлі корисно, навіть необхідно, для навчання і планування, але цей поділ заважає побудувати спільну теорію поведінки покупців. Бреннан назвав цей поділ «народною класифікацією»: вона виросла зі спостережень практиків, дає всім спільну мову і надійно передбачає одне — яким є покупець. Решту треба перевіряти.

Чим B2B відрізняється від B2C: ринок, купівля, маркетинг

Бреннан зауважив, що в підручникових переліках змішано три різні рівні: будову ринку, поведінку покупців і практику маркетингу. Якщо їх розділити, видно, що надійні вони неоднаково.

Ринок

Тут відмінності найтвердіші, бо не залежать від рішень окремого продавця чи покупця. Відкритий університетський підручник OpenStax «Principles of Marketing» (2023) називає три. Попит похідний (derived demand): організації купують тому, що хтось купує в них. Коли люди масово перейшли на роботу з дому, зріс попит на комп'ютери, а за ним — на миші, монітори й принтери. Покупців менше, а покупки більші. Покупці зосереджені в певних галузях і регіонах. Звідси наслідок, якого майже немає на масовому ринку: втрата одного клієнта може забрати помітну частку виторгу.

Купівля

Рішення в організації часто ухвалює не одна людина, а група з різними ролями — закупівельний центр. Є формальні правила: специфікації, порівняння пропозицій, погодження, договір. Закупівля триває довше: той самий підручник наводить приклад лікарні, яка купує томограф за мільйони доларів місяцями, а то й роками, і угоду уряду Індії з Airbus про 56 транспортних літаків, переговори про яку тривали майже чотири роки. Чималу частину цього шляху покупець проходить без продавця: сам збирає інформацію, радиться з колегами, складає короткий список.

Ці риси справжні, але це вже тенденція, а не закон. У зведеній таблиці Бреннана навпроти них стоїть «часто», а не «завжди». Що новіша, дорожча й ризикованіша покупка, то більше в ній людей і процедур; звичне дозамовлення витратних матеріалів може оформити одна людина за кілька хвилин.

Маркетинг

Третій рівень — те, що роблять продавці: більше особистих продажів і менше масової реклами, ціна за результатами переговорів чи торгів, а не з прейскуранта, коротші канали збуту, виставки й технічні консультації. Це відповідь на перші два рівні, а не окрема властивість B2B. І саме цей рівень перевірку даними витримує найгірше.

Що показують дослідження: де різниця справжня, а де перебільшена

Практика маркетингу різниться менше, ніж у підручниках. Бреннан перевірив вісім підручникових тверджень на даних поштового опитування британських компаній 1999 року: 97 виробників промислових товарів і 52 виробники споживчих. Хто частіше досліджує ринок і аналізує конкурентів, хто вище цінує рекламу, а хто особистий продаж? Статистично значущою виявилася одна різниця з восьми: споживчі компанії витрачали на рекламу й просування більшу частку обороту. Автор застерігає, що анкету складали не для цього, тож результат попередній.

Ніколь Ков'єлло (Nicole Coviello) і Родерік Броді (Roderick Brodie) 2001 року порівняли 279 компаній Канади й Нової Зеландії. Споживчі компанії виявилися дещо більше зосередженими на окремих угодах, B2B-компанії — на стосунках із клієнтом, але загальна картина маркетингової практики була подібною. Висновок авторів: вважати маркетинг у цих двох типах компаній докорінно різним безпідставно.

Бюджети різні — але не всюди. У щорічному опитуванні The CMO Survey, яке підтримують Школа бізнесу Фук'юа Університету Дюка, Deloitte й Американська маркетингова асоціація, у січні 2026 року взяли участь 308 керівників маркетингу американських компаній. Компанії, що продають товари бізнесу, витрачали на маркетинг близько 7 % виторгу, а ті, що продають товари споживачам, — 12–14 %. У послугах картина інша: роком раніше B2B-компанії цієї сфери назвали 9 % виторгу, а споживчі — 6 %. Отже, сам ярлик B2B бюджету не визначає: важить ще й те, товар це чи послуга.

Бренди ростуть за тими самими закономірностями. Дослідники австралійського Інституту Еренберга — Басса описують сталі закономірності купівель, давно відомі на споживчих ринках. Одна з них — «подвійна загроза» (double jeopardy): у меншого бренду не лише менше покупців, а й самі покупці трохи менш віддані. Дженні Романюк (Jenni Romaniuk), Джон Довс (John Dawes) і Сахар Фагідно (Sahar Faghidno) 2021 року показали, що вона діє і в ділових категоріях — у банківському обслуговуванні британських компаній і страхуванні американських. Автори перелічують, чим B2B міг би відрізнятися: обмежене коло покупців, процедури, довгі контракти, — і все ж доходять висновку, що закон працює в обох випадках. Так само з іншою закономірністю: бренд ділить клієнтів із конкурентами пропорційно до їхнього розміру, тож головні суперники — найбільші гравці, а не найсхожіші. Серед прикладів — контракти авіакомпаній на пальне, описані ще 1990 року.

Лес Біне (Les Binet) і Пітер Філд (Peter Field) дійшли схожого висновку з іншого боку. У звіті для B2B Institute вони розібрали кампанії з британської бази IPA й побачили, що B2B-бренди відповідають на рекламу майже так само, як споживчі. Десять пунктів «надлишкової» частки голосу — коли частка бренду в рекламі категорії вища за його частку ринку — додавали споживчим брендам 0,6 відсоткового пункту частки ринку на рік, B2B-брендам — 0,7. Між споживчими категоріями розкид був більший, ніж між B2C і B2B. Застереження самих авторів: B2B-кампаній у базі менше ніж п'ятдесят, усі вони подані на конкурс ефективності, здебільшого британські й із чималими бюджетами. І ще одне: B2B Institute належить LinkedIn — рекламному майданчику, якому вигідні бюджети на бренд. Обидва звіти Інституту Еренберга — Басса підготовлено для нього ж.

Про емоції джерела розходяться. Біне і Філд пишуть, що рішення в B2B, за оцінками авторів кампаній, лише трохи раціональніші, ніж у B2C. Дослідження Google і консультаційної компанії CEB 2013 року пішло далі. Разом із фірмою Motista вони опитали 3000 покупців 36 B2B-брендів і порівняли відповіді зі споживчими даними Motista: більшість споживчих брендів має емоційний зв'язок із 10–40 % покупців, а сім із дев'яти B2B-брендів, для яких зробили порівняння, перейшли позначку 50 %. Пояснення авторів — особистий ризик: невдала закупівля коштує людині часу, довіри колег, а часом і посади. До цих чисел варто ставитися обережно. Це не рецензована наукова праця, методику вимірювання «емоційного зв'язку» не розкрито, порівняння спирається на дев'ять брендів і на тих, хто в них уже купив. Серед тих, хто клієнтом не був, особисту користь у B2B-брендах бачила менш ніж третина.

Консультанти Bain & Company у статті для Harvard Business Review (2018) звели подібні спостереження в перелік із 40 «елементів цінності» для ділового покупця — від ціни й відповідності специфікаціям до репутації і спокою людини, яка ухвалює рішення. За їхніми словами, межа між діловими і споживчими рішеннями не така чітка, як заведено вважати.

Чого ці праці не стверджують: жоден з авторів не каже, що різниці немає. Спільний висновок вужчий — це здебільшого різниця в мірі, а не в природі, і всередині B2B вона буває більшою, ніж між B2B і B2C. Перевірок при цьому мало: за оцінкою Ґері Ліліена (Gary Lilien), B2B приблизно дорівнює B2C за вартістю угод, але отримує лише малу частку уваги науковців.

Як зазвичай розуміють різницю між B2B і B2C — і що тут не так

«У B2B купують розумом, у B2C — емоціями»

Розрахунок у діловій закупівлі обов'язковий: є специфікації, порівняння пропозицій, підрахунок повної вартості володіння. Але, як зауважують автори Bain, відповідати цим вимогам сьогодні — лише умова участі. Далі вибирають люди, які зважують і власний ризик. Протиставлення кульгає і з другого боку: квартиру чи автомобіль родина теж вибирає довго, гуртом і з підрахунками.

«B2B — це завжди великі суми, довгі переговори й торги»

Бреннан наводить приклад підручника, який порівнює закупівлю промислового обладнання з купівлею харчів — найскладніше в одному світі з найпростішим в іншому. Чесніше порівнювати обладнання зі споживчими товарами тривалого вжитку. Поруч із великими угодами в кожній компанії є рутинні дозамовлення, а малий бізнес багато чого купує так само, як споживач. Біне і Філд припускають, що покупцям у малих і середніх фірмах бракує часу й досвіду на кожну закупівлю, тож вони покладаються на прості правила вибору — майже як споживачі.

«Бренд і реклама — справа споживчих компаній»

Рекламні бюджети в B2B, принаймні в товарних компаніях, справді менші, а особистий продаж важить більше. Але з цього не випливає, що відомість бренду не потрібна. Наявні дані — з усіма застереженнями щодо їхнього замовника — показують, що великі й знані ділові бренди мають ті самі переваги, що й споживчі, і так само відповідають на рекламу. Змінюється канал, бо аудиторія вужча: замість масових медіа — галузеві видання, виставки, пряме звернення.

«Жодної різниці немає: і там, і там продаємо людям»

Це перебільшення в інший бік. Похідний попит, мала кількість покупців, рішення групою, договір і процедура — не вигадка підручників. Вілсон, який критикував поділ, визнавав його потрібним для планування, а Бреннан — що він надійно описує покупця. Від того, людина купує чи організація, залежать і закон, який застосовується до угоди, і документи, і те, хто має сказати «так».

B2B і B2C в Україні: статистика, закон, державні закупівлі

Скільки покупців. За даними Держстату, 2023 року в Україні діяло близько 1,9 мільйона суб'єктів господарювання: 307,9 тисячі підприємств і 1,6 мільйона фізичних осіб — підприємців (без бюджетних установ, тимчасово окупованих територій і частини територій, де точаться бої). У промисловості — 41,8 тисячі підприємств. Для постачальника обладнання чи сировини це означає, що весь його ринок — щонайбільше десятки тисяч компаній, а в окремій галузі значно менше, тоді як споживчі продавці мають справу з мільйонами людей.

Закон розрізняє покупців чітко. Закон України «Про захист прав споживачів» (№ 1023-XII) називає споживачем фізичну особу, яка купує продукцію «для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника». Лише такий покупець має, зокрема, право обміняти товар належної якості протягом чотирнадцяти днів і в той самий строк розірвати договір, укладений на відстані (з винятками, які перелічує закон). На компанію чи підприємця, що купують для роботи, ці норми не поширюються: їхні стосунки з продавцем визначає договір. Новий закон з тією самою назвою (№ 3153-IX) ухвалено 2023 року, але чинності він набере не раніше, ніж припиниться воєнний стан; споживачем у ньому так само названо лише фізичну особу.

Державні закупівлі — найформальніша частина B2B. Державні й комунальні замовники купують за Законом «Про публічні закупівлі» (№ 922-VIII) через електронну систему закупівель Prozorro. Для більшості замовників закон застосовується, коли вартість товарів чи послуг сягає 200 тисяч гривень, а робіт — 1,5 мільйона; від 50 тисяч гривень передбачено спрощені закупівлі. На час воєнного стану особливості закупівель визначає Кабінет Міністрів. За даними сайту Верховної Ради, 24 березня 2027 року цей закон втратить чинність — його замінить новий, № 4888-IX від 27 травня 2026 року. Тож перед участю в торгах звіртеся з чинною редакцією, а в складних випадках порадьтеся з юристом.

Чого бракує. Порівняльних досліджень про те, як купують українські компанії і чим їхній маркетинг відрізняється від споживчого, нам знайти не вдалося. Усі числа з попереднього розділу — зі США, Великої Британії, Канади й Нової Зеландії; на український ринок їх можна переносити лише як орієнтир.

Що з цього випливає на практиці

Корисніше питати не «ми B2B чи B2C?», а «як саме в нас купують?». Для кожної групи клієнтів дайте відповідь на п'ять запитань.

  1. Скільки людей має погодити покупку? Одна людина чи група з різними інтересами: користувач, фінансист, керівник.
  2. Наскільки велика сума для покупця? Не в гривнях, а порівняно з його звичними витратами.
  3. Як часто він це купує? Уперше, зрідка чи щомісяця.
  4. Чим ризикує людина, яка вибирає? Нічим, незручністю чи репутацією й посадою.
  5. Чи є процедура? Торги, погодження, договір із відстрочкою — чи кошик і оплата карткою.

Якщо відповіді — «одна людина, невелика сума, часто, без ризику й процедури», клієнт купує по-споживчому, хоч би який статус мав. Йому потрібні зрозумілий сайт, ціна на видноті й швидке оформлення. Якщо «група, велика сума, вперше, з ризиком і за процедурою» — потрібні матеріали для кожного учасника рішення, продавець, який веде угоду, і терпіння; про етапи такої угоди йдеться у статті про воронку продажів. Компанії, яка має обидва типи клієнтів, як виробник крісел із прикладу, знадобляться два окремі шляхи продажу, а не один усереднений.

Решта правил спільна. Про вас мають знати до того, як з'явиться потреба. Нових клієнтів треба шукати постійно: за даними Інституту Еренберга — Басса, на самій вірності наявних покупців бренди не ростуть. Утримувати клієнтів теж треба, і в B2B це роблять інакше, ніж у споживчій торгівлі, — див. статтю про програму лояльності. А перш ніж переносити прийом зі споживчого маркетингу чи відкидати його, з'ясуйте, на якому з трьох рівнів — ринку, купівлі чи практики — лежить відмінність, на яку ви посилаєтеся. Інші теми — на сторінці розділу «Основи B2B-маркетингу».

Джерела

  1. Fern, E. F., Brown, J. R. (1984). The Industrial/Consumer Marketing Dichotomy: A Case of Insufficient Justification. Journal of Marketing, 48(2), 68–77 — прочитано анотацію (запис Crossref); аргументи подано за Brennan (2003).
  2. Brennan, R. (2003). The Industrial/Consumer Marketing Dichotomy: A Re-Examination. 19th Annual IMP Conference, Lugano.
  3. Coviello, N. E., Brodie, R. J. (2001). Contemporary marketing practices of consumer and business-to-business firms: how different are they? Journal of Business & Industrial Marketing, 16(5), 382–400 — прочитано анотацію на сайті видавця.
  4. Wilson, D. F. (2000). Why divide consumer and organizational buyer behaviour? European Journal of Marketing, 34(7), 780–796 — прочитано анотацію (запис Crossref).
  5. Lilien, G. L. (2016). The B2B Knowledge Gap. International Journal of Research in Marketing, 33(3), 543–556 — прочитано анотацію в репозитарії Університету штату Пенсільванія.
  6. Albrecht, M. G., Green, M., Hoffman, L. (2023). Principles of Marketing. 4.1 The Business-to-Business (B2B) Market. OpenStax.
  7. Оснач О. Ф., Пилипчук В. П., Коваленко Л. П. (2009). Промисловий маркетинг: підручник. Київ: Центр учбової літератури. Розділ 3.3, таблиця 3.1.
  8. Romaniuk, J., Dawes, J., Faghidno, S. (2021). The Double Jeopardy Law in B2B shows the way to grow. Ehrenberg-Bass Institute, звіт для LinkedIn B2B Institute.
  9. Romaniuk, J. How do Business-to-Business (B2B) brands compete? An application of the Duplication of Purchase Law. Ehrenberg-Bass Institute / LinkedIn B2B Institute (рік у PDF не зазначено).
  10. Binet, L., Field, P. (2019). The 5 Principles of Growth in B2B Marketing. The B2B Institute (LinkedIn).
  11. Moorman, C. (2026). The CMO Survey: Highlights and Insights Report 2026. Duke University Fuqua School of Business, Deloitte, American Marketing Association.
  12. Moorman, C. (2025). The CMO Survey: Highlights and Insights Report 2025. Duke University Fuqua School of Business, Deloitte, American Marketing Association.
  13. Google, CEB Marketing Leadership Council (2013). From Promotion to Emotion: Connecting B2B Customers to Brands. Think with Google, October 2013 (архівна копія сторінки).
  14. CEB Marketing Leadership Council, Google (2013). From Promotion to Emotion: Connecting B2B Customers to Brands (повний звіт для членів CEB).
  15. Almquist, E., Cleghorn, J., Sherer, L. (2018). The B2B Elements of Value. Harvard Business Review, March–April 2018, 72–81 (версія на сайті Bain & Company; прочитано початок статті).
  16. Державна служба статистики України. Кількість діючих суб'єктів господарювання за видами економічної діяльності у 2023 році.
  17. Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII (редакція від 24.12.2024).
  18. Закон України «Про захист прав споживачів» від 10.06.2023 № 3153-IX (чинності не набрав).
  19. Закон України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII (редакція від 24.08.2026).
  20. Закон України «Про публічні закупівлі» від 27.05.2026 № 4888-IX.