ПоясненняРозділ 02 · Стратегія і позиціонування
SWOT-аналіз: як зробити його корисним, а не формальним
SWOT-аналіз розкладає становище компанії на сильні й слабкі сторони, можливості та загрози. Сам перелік рішень не дає: користь з'являється, коли пункти підтверджено фактами, їх небагато, розставлено пріоритети й з кожного випливає дія.
Головне коротко
- Сильні й слабкі сторони — це внутрішнє, на що компанія впливає сама; можливості й загрози — зовнішнє, на що вона може лише відповісти.
- Метод виріс із підходу SOFT, який у 1960-х розробила група Роберта Стюарта у Стенфордському дослідницькому інституті; версія про гарвардське походження архівами не підтверджується.
- У дослідженні Гілла й Вестбрука 1997 року SWOT-аналізи компаній виявилися довгими переліками загальних слів без пріоритетів і перевірки, і ніхто не використав їх на подальших етапах роботи над стратегією.
- Матриця TOWS Гайнца Вайріха перетворює перелік на варіанти дій: сильні й слабкі сторони поєднують попарно з можливостями й загрозами.
- Робочий SWOT-аналіз короткий: кожен пункт має доказ, сильні сторони оцінено очима клієнта й порівняно з конкурентами, а за кожну дію відповідає конкретна людина.
Зміст · 7 розділів
SWOT-аналіз — це спосіб розкласти все, що компанія знає про себе й про ринок, на чотири групи: сильні сторони (strengths), слабкі сторони (weaknesses), можливості (opportunities) і загрози (threats). З перших літер англійських слів і складено назву. Метод є чи не в кожному підручнику з менеджменту й маркетингу, і саме тому його часто роблять для годиться: чотири клітинки заповнили, файл зберегли, до рішень не дійшли.
Нижче — з чого складається SWOT-аналіз, хто його насправді придумав (тут багато плутанини), що побачили дослідники, коли перевірили, як ним користуються компанії, і що зробити, аби з переліку виходили рішення.
Що таке SWOT-аналіз і з чого він складається
Чотири групи різняться за двома ознаками. Перша — звідки походить чинник: зсередини компанії чи ззовні. Друга — допомагає він чи заважає. Відкритий університетський підручник «Принципи менеджменту» видавництва OpenStax формулює це коротко: сильні й слабкі сторони — внутрішні, можливості й загрози — завжди зовнішні.
- Сильні сторони — те, що компанія має або вміє: люди, обладнання, гроші, репутація, налагоджені процеси.
- Слабкі сторони — те, чого їй бракує або що виходить погано.
- Можливості — зміни на ринку, у технологіях чи правилах, якими компанія здатна скористатися.
- Загрози — зовнішні зміни, що можуть їй зашкодити.
Щоб не плутати, досить одного запитання: чи може компанія змінити це сама? Найняти інженера, переписати договір, полагодити склад — може, отже, це внутрішнє. Курс валют, поява нового конкурента, вимоги торговельних мереж від неї не залежать — це зовнішнє, і на нього можна тільки відповісти. Тому «вийти на польський ринок» — не можливість, а намір. Можливістю було б те, що відбувається на самому ринку, наприклад попит польських замовників на таке обладнання.
Ось який вигляд це може мати для умовного українського виробника пакувальних ліній, що продає їх харчовим підприємствам (приклад вигаданий, для ілюстрації):
- Сильні сторони: власне конструкторське бюро переробляє лінію під продукт замовника за шість тижнів; сервісний інженер приїздить до клієнта протягом доби.
- Слабкі сторони: три клієнти дають 60 % виручки; усі продажі тримаються на двох менеджерах; немає документації англійською.
- Можливості: харчовим підприємствам бракує робітників, і вони замінюють ручне пакування автоматичним; торговельні мережі вимагають від постачальників нового маркування.
- Загрози: імпортери привозять дешевші лінії; ціни на метал і комплектувальні коливаються; замовники відкладають інвестиції.
Звідки взявся SWOT-аналіз: Стенфорд чи Гарвард
Про авторство є дві поширені версії. За першою, метод придумали професори Гарвардської школи бізнесу — Лернед (Learned), Крістенсен (Christensen), Ендрюс (Andrews) і Ґут (Guth), автори підручника «Ділова політика: текст і кейси» (Business Policy: Text and Cases) 1965 року. За другою — консультант Альберт Гамфрі (Albert Humphrey) зі Стенфордського дослідницького інституту (Stanford Research Institute, SRI). Обидві неточні.
2023 року Ріхард Пейт (Richard Puyt), Фінн Бірґер Лі (Finn Birger Lie) і Селесте Вілдером (Celeste Wilderom) опублікували в журналі Long Range Planning статтю «Походження SWOT-аналізу». Вони працювали з приватним архівом однієї з дослідницьких груп інституту, з її звітами, листуванням і матеріалами семінарів, а також розпитали людей, які знали цю роботу зблизька. Висновок такий: головний автор методу — Роберт Стюарт (Robert F. Stewart, 1911–1972). З 1952 року він займався довгостроковим плануванням в авіабудівній корпорації «Локгід» (Lockheed), а 1962 року очолив у Стенфордському дослідницькому інституті групу «Теорія і практика планування».
У звіті 1965 року група описала підхід SOFT. Кожен керівник у компанії мав письмово назвати 8–10 питань планування у своєму підрозділі й віднести кожне, з доказами, до однієї з чотирьох груп: задовільне (satisfactory) і вади (faults) — у теперішній роботі, можливості (opportunities) і загрози (threats) — у майбутній. Ішлося не про табличку, а про процес. За описом авторів, у компанії зі ста керівників набиралося близько тисячі заповнених форм; після вилучення повторів лишалося приблизно 200 питань, їх об'єднували у 35–50 «родин». Кожну родину обговорювала окрема група керівників, їй призначали пріоритет — «необхідне», «поточне», «можна відкласти», «відкинути» — і людину, яка відповідає за розв'язання. Протягом 1965–1971 років група провела понад сто семінарів, на яких цього вчили керівників і планувальників компаній.
Гамфрі був членом цієї групи. У короткому тексті, який 2005 року надрукував бюлетень випускників інституту, він сам пише, що дослідження очолював Роберт Стюарт, і пояснює логіку: добре тепер — задовільне, добре в майбутньому — можливість, погане тепер — вада, погане в майбутньому — загроза. І додає: згодом назву змінили на SWOT — «не питайте», а Гарвард приписує метод собі даремно. Отже, одноосібним автором Гамфрі себе не називав; він був учасником і, після переїзду до Лондона, популяризатором.
Коли й хто саме замінив «задовільне» і «вади» на «сильні» і «слабкі сторони», достеменно не відомо. У продовженні дослідження — статті Пейта, Лі й Даґа Мадсена (Dag Madsen) в Journal of Management History — сказано, що чотири знайомі слова разом випробували на семінарах інституту 1966 року, а вперше надрукували у звіті Ігоря Ансоффа (Igor Ansoff) і Стюарта 1967 року, де прийом названо «аналізом розривів». Звичний хрестоподібний малюнок із чотирьох клітинок, за цими даними, вперше з'явився в книжці Ардженті (Argenti) «Систематичне корпоративне планування» 1974 року — уже без зв'язку з первісним процесом.
А Гарвард? У підручнику 1965 року, як показують Пейт із колегами, слова «сильні сторони», «слабкі сторони», «можливості» й «ризики» вжито окремо, у міркуваннях про економічну стратегію; інструмента під назвою SWOT там немає. Вільям Ґут, останній живий на той час співавтор підручника, 2017 року сказав дослідникам, що цілком певен: ні Кеннет Ендрюс, ні інші викладачі ділової політики тих років не створювали матриці два на два, відомої як SWOT-аналіз. Гарвардську версію автори називають «академічною міською легендою».
Плутанина має просте пояснення. Звіти інституту розходилися за передплатою серед корпорацій, і авторське право на них суворо пильнували. 1971 року групу розпустили, наступного року Стюарт помер. Метод пішов далі через консультантів і підручники — без посилань на джерело і без процесу, від якого лишилися чотири клітинки.
Що показали дослідження: чи допомагає SWOT-аналіз
Найвідоміша перевірка — стаття Террі Гілла (Terry Hill) і Роя Вестбрука (Roy Westbrook) «SWOT-аналіз: час відкликати продукт», надрукована 1997 року в Long Range Planning. Автори розглянули 50 компаній, з якими в межах британської урядової програми працювали консультанти. SWOT-аналіз застосували у понад двадцяти з них, і робили його консультанти з 14 фірм. Усі випадки виявилися схожими: довгі переліки (у середньому понад 40 чинників), загальні, часто беззмістовні формулювання, жодних пріоритетів і жодної спроби перевірити бодай один пункт. Найбільше авторів занепокоїло інше: на подальших етапах роботи над стратегією цих результатів ніхто не використав.
Мерилін Гелмс (Marilyn Helms) і Джуді Ніксон (Judy Nixon) 2010 року оглянули наукові статті про SWOT-аналіз за попередні десять років. Метод лишався дуже поширеним; його застосовували вже не тільки до компаній, а й до галузей і цілих країн. Проте авторки зауважили, що дослідженням і далі бракує вимірюваних даних про те, чи приводить SWOT-аналіз до успіху. Широке вживання вони пояснили простотою методу й радили поєднувати його з іншими інструментами стратегії.
Свіжіший погляд дає опитування 2023 року, яке провели Томас Кінґ (Thomas King), Шеллі Фрейн (Shelly Freyn) і Джейсон Моррісон (Jason Morrison). На запитання відповіла 41 людина, що робить SWOT-аналіз у своїй компанії, — це невелика пробна вибірка, і автори цього не приховують. Опитані казали, що здебільшого спираються на дані, тобто картина краща, ніж у 1997 році. Але три вади лишилися: пунктів забагато, сформульовано їх розпливчасто, і незрозуміло, що робити, коли той самий чинник є водночас і можливістю, і загрозою. Найчастіше в кожній групі було п'ять-шість пунктів (43 % відповідей) або три-чотири (40 %).
Чого ці праці не стверджують: жодна з них не доводить, що SWOT-аналіз шкідливий або що компанії без нього працюють краще. Вони показують вужче: у поширеному спрощеному вигляді він не веде до рішень.
Як зазвичай розуміють SWOT-аналіз — і що тут не так
«SWOT-аналіз придумали в Гарварді»
Так пишуть у багатьох підручниках, але архіви цього не підтверджують, а співавтор гарвардського підручника це заперечив. Метод походить із дослідницької групи Роберта Стюарта у Стенфордському дослідницькому інституті.
«SWOT-аналіз придумав Альберт Гамфрі»
Гамфрі працював у тій групі й згодом багато зробив, щоб про метод дізналися в Європі. Але керівником і головним автором підходу і він сам, і історики називають Стюарта.
«SWOT-аналіз — це таблиця з чотирьох клітинок»
Таблиця — лише спосіб записати результат. У первісному вигляді це була процедура: питання збирали письмово в усіх керівників, перевіряли, групували, обговорювали, призначали пріоритети й відповідальних. Якщо від неї лишити самий малюнок, зникає все, заради чого її придумали.
«Що більше пунктів, то повніший аналіз»
Навпаки. Сорок чинників без пріоритетів — саме та картина, яку Гілл і Вестбрук описали як марну. Довгий перелік ховає два-три пункти, від яких справді залежить доля компанії.
«Зробили SWOT-аналіз — маємо стратегію»
Перелік описує становище, але не каже, що робити. Як зауважує підручник OpenStax, метод працює не краще за людину, яка ним користується, і може пропустити важливе: уявити всі загрози важко. Стратегія починається там, де пункти з різних груп зіставлено й з цього випливає вибір.
Матриця TOWS: як перейти від переліку до рішень
Цей крок 1982 року описав Гайнц Вайріх (Heinz Weihrich), професор Університету Сан-Франциско, у статті «Матриця TOWS — інструмент аналізу ситуації». Він зауважив: самі чотири групи чинників не нові, нове — систематично шукати зв'язки між ними й будувати стратегії на цих зв'язках. Для цього кожну внутрішню групу поєднують із кожною зовнішньою. Виходить чотири типи рішень; покажемо їх на прикладі того самого виробника пакувальних ліній.
- Сильні сторони + можливості (SO): як силою скористатися з нагоди. Конструкторське бюро готує типовий проєкт заміни ручного пакування з фіксованим строком запуску.
- Слабкі сторони + можливості (WO): що виправити, аби нагода не дісталася іншим. Щоб не залежати від трьох клієнтів, компанія наймає третього менеджера з продажу й веде його до підприємств, яким потрібне нове маркування.
- Сильні сторони + загрози (ST): як силою відвести загрозу. Проти дешевшого імпорту — не знижка, а договір, де записано приїзд інженера протягом доби, чого імпортер не обіцяє.
- Слабкі сторони + загрози (WT): де компанія найвразливіша. Якщо один із трьох великих клієнтів відкладе закупівлю, виручка впаде одразу; тут потрібен запасний план.
Вайріх зробив два застереження. Не можна просто порахувати, де збігів більше: зв'язки мають різну вагу, і кожен треба оцінювати окремо. І становище змінюється, тому матрицю варто складати не раз — для минулого, теперішнього й кількох моментів у майбутньому. Він же нагадав, що та сама зміна для однієї компанії загроза, а для іншої — можливість.
Як зробити SWOT-аналіз робочим: що випливає на практиці
- Звузьте предмет. «Компанія загалом» дає загальні слова. Беріть один напрям, продукт або ринок — скажімо, продаж ліній середнім харчовим підприємствам. Вайріх теж радив оцінювати конкурентне становище окремо для підрозділів і продуктових лінійок.
- Збирайте пункти письмово й у різних людей. Керівники продажу, сервісу, виробництва й закупівель бачать різне. У первісному методі кожен записував свої питання сам, до спільної розмови. Гамфрі радив не нехтувати дрібницями: за його словами, золото лежить саме там, а не у «великих ідеях».
- До кожного пункту — доказ. Не «якісний сервіс», а «інженер приїздить протягом доби; за рік — чотири прострочені виїзди зі ста двадцяти». Чого не можна підтвердити цифрою, договором або словами клієнта, те поки що здогад, і так його й слід позначити.
- Перевіряйте сильні сторони очима клієнта й проти конкурентів. У продажах між компаніями сильне лише те, за що замовник готовий платити і чого не дають інші. Розпитайте кількох клієнтів, чому вони обрали вас, і кількох із тих, хто обрав не вас. Стюарт від початку вимагав зважати на очікування всіх, хто залежить від компанії: клієнтів, працівників, кредиторів, власників, постачальників.
- Скоротіть і розставте пріоритети. Залиште в кожній групі три-п'ять пунктів, решту — в додаток. Згодяться чотири позначки Стюарта: необхідне, поточне, можна відкласти, відкинути.
- Поєднайте пари й запишіть дії. Пройдіть чотири поєднання матриці TOWS. Для кожної обраної дії назвіть людину й строк — у первісному методі за кожну «родину» питань хтось відповідав особисто.
- Повертайтеся до аналізу. Раз на рік і після великих змін — втрати ключового клієнта, появи нового конкурента — перевіряйте, що з написаного досі правда.
Простий спосіб перевірити себе: якщо після SWOT-аналізу в компанії нічого не змінилося — ні бюджет, ні план продажу, ні перелік завдань, — це була вправа, а не аналіз. Той самий висновок Гілл і Вестбрук зробили 1997 року, і відтоді він не застарів.
Джерела
- Puyt, R. W., Lie, F. B., Wilderom, C. P. M. (2023). The origins of SWOT analysis. Long Range Planning, 56(3), 102304. Відкритий доступ (CC BY).
- Humphrey, A. S. (2005). SWOT Analysis for Management Consulting. SRI Alumni Association Newsletter, December 2005, pp. 7–8 (скорочений редакцією бюлетеня текст; архівна копія).
- Weihrich, H. (1982). The TOWS Matrix — A Tool for Situational Analysis. Long Range Planning, 15(2), 54–66 (авторська копія з сайту Університету Сан-Франциско, архів).
- Hill, T., Westbrook, R. (1997). SWOT Analysis: It's Time for a Product Recall. Long Range Planning, 30(1), 46–52 — про дослідження: анотація в репозитарії Оксфордського університету; повного тексту автор статті не читав.
- Helms, M. M., Nixon, J. (2010). Exploring SWOT analysis – where are we now? A review of academic research from the last decade. Journal of Strategy and Management, 3(3), 215–251 — про дослідження: анотація на сайті видавця; повного тексту автор статті не читав.
- Puyt, R. W., Lie, F. B., Madsen, D. Ø. (2025; онлайн 2024). From SOFT approach to SWOT analysis, a historical reconstruction. Journal of Management History, 31(2), 333–373. Відкритий доступ (CC BY); прочитано частково.
- King, T., Freyn, S., Morrison, J. (2023). SWOT analysis problems and solutions: Practitioners' feedback into the ongoing academic debate. Journal of Intelligence Studies in Business, 13(1), 30–42.
- Bright, D. S., Cortes, A. H. et al. (2019). Principles of Management, 8.2 Using SWOT for Strategic Analysis. OpenStax.
- Learned, E. P., Christensen, C. R., Andrews, K. R., Guth, W. D. (1965). Business Policy: Text and Cases. Homewood, IL: Richard D. Irwin — не читано; подано за Puyt, Lie, Wilderom (2023).