ПоясненняРозділ 02 · Стратегія і позиціонування

Сегментація B2B-ринку: за якими ознаками ділити клієнтів

Сегментація B2B-ринку — поділ компаній-клієнтів на групи, які схоже купують і схоже відгукуються на пропозицію. Починають із галузі, розміру й регіону, але робочі сегменти частіше дає спосіб закупівлі, ситуація і потреба клієнта.

Оновлено: 19 листопада 2026 р.15 хв читання21 джерело

Головне коротко

  1. Сегмент — це не галузь і не регіон, а група компаній, які купують схоже й інакше, ніж решта, відгукуються на вашу пропозицію.
  2. Ознаки зручно перебирати шарами, від видимих ззовні до глибших: загальні відомості про компанію, операційні ознаки, спосіб закупівлі, ситуація закупівлі, особисті риси покупців.
  3. Придатний сегмент можна порахувати, він досить великий, до нього є доступ, він відрізняється від сусідніх, і компанія здатна зробити для нього щось окреме.
  4. Компанії зі ста клієнтами вистачить таблиці з даними бухгалтерії та відповідями продавців: базу ділять кількома способами й лишають той, за яким групи найбільше різняться прибутком і поведінкою.
  5. Дослідження від 1974 року показують, що компанії здебільшого ділять клієнтів за галуззю й розміром і пояснюють сегментацією результати заднім числом, а доказів її впливу на прибуток мало.
Зміст · 10 розділів

Сегментація B2B-ринку — це поділ компаній, які купують або можуть купувати ваш продукт, на групи зі схожими потребами і схожою поведінкою під час закупівлі. Її мета — не розкласти клієнтів по поличках, а вирішити, кому продавати насамперед і що пропонувати кожній групі: продукт, сервіс, ціну, спосіб продажу. Якщо після поділу всі групи отримують ту саму пропозицію, а менеджери працюють з усіма однаково, сегментації не відбулося.

Нижче — за якими ознаками ділять клієнтів, як перевірити придатність сегмента, як упоратися компанії зі ста клієнтами й даними лише у власній CRM (системі обліку клієнтів) та бухгалтерії, що кажуть дослідження і які відкриті дані є в Україні.

Що таке сегмент ринку в B2B

Йорам Вінд (Yoram Wind) і Річард Кардозо (Richard Cardozo) 1974 року дали визначення, яке годиться й сьогодні: сегмент — це група теперішніх або можливих клієнтів зі спільною ознакою, що допомагає пояснити й передбачити, як вони відгукнуться на дії постачальника. Важить друга половина. «Підприємства Львівської області» — це адреса, а не сегмент, доки не з'ясовано, що вони купують інакше, ніж решта.

На споживчому ринку ділять людей, у B2B — організації, і це складніше. Рішення про закупівлю ухвалює група людей (докладніше — у путівнику «Що таке B2B-маркетинг»). Той самий продукт різні клієнти застосовують по-різному, а та сама компанія сьогодні купує планово, а завтра — терміново.

Уявімо умовну компанію, що постачає й обслуговує промислові компресори (приклад вигаданий). Поділ «харчова промисловість, деревообробка, металообробка» їй мало що дає: у кожній галузі є клієнти, які раз на кілька років оголошують тендер і беруть найдешевше, і є ті, хто телефонує, коли обладнання зупинилося, і готовий платити за швидкість. Ця відмінність важить для неї більше, ніж галузь. До прикладу ще повернемося.

Сегментація — перший крок у ланцюжку. За нею йде вибір цільових сегментів, далі — портрет ідеального клієнта (ICP, ideal customer profile): опис компанії, якій продукт підходить найкраще, уже всередині обраного сегмента. Потім — персони покупців і позиціонування. Місткість ринку відповідає на інше запитання: скільки в сегменті грошей. Це теми окремих статей розділу «Стратегія і позиціонування».

Звідки взялася сегментація і хто переніс її на промислові ринки

Ідею в маркетинг увів Венделл Сміт (Wendell Smith) у статті 1956 року в Journal of Marketing: на неоднорідний ринок варто дивитися як на кілька менших однорідних і пристосовувати продукт до кожного. 1964 року Деніел Янкелович (Daniel Yankelovich) у статті в Harvard Business Review показав, що поділу за самою лише демографією замало, і навів серед прикладів промислові. Ринок лічильних машин, попередниць калькуляторів, ділився за тим, що покупець вважає цінністю: банки шукали точність і надійність, виробничі підприємства — якнайбільше функцій, що заощаджують працю, дрібні крамарі — низьку ціну.

Окрему схему для промислових ринків запропонували Вінд і Кардозо у статті «Сегментація промислового ринку» (Industrial Marketing Management, 1974). У ній два етапи. Спершу ринок ділять на макросегменти за ознаками організації-покупця, серед яких розмір, галузь, місце розташування, обсяг споживання продукту, його застосування, перша це закупівля чи повторна. Якщо макросегменти вже по-різному відгукуються на пропозицію, на цьому зупиняються. Якщо ні, усередині кожного шукають мікросегменти — за ознаками людей, які ухвалюють рішення: хто з них найвпливовіший, що для них важить більше — ціна, якість чи сервіс, за якими правилами вони обирають постачальника. Дані для першого етапу є у відкритих джерелах і власних записах компанії, для другого їх переважно збирають продавці.

1984 року Бенсон Шапіро (Benson Shapiro) і Томас Бонома (Thomas Bonoma) з Гарвардської школи бізнесу описали в Harvard Business Review «вкладений» підхід (nested approach): п'ять груп ознак, вкладених одна в одну, як коробки.

За якими ознаками ділити клієнтів

П'ять шарів Шапіро й Бономи зручно брати за робочий перелік. Що глибше шар, то гірше ознаку видно ззовні, то швидше вона змінюється і то дорожче про неї дізнатися.

  1. Загальні відомості про компанію: галузь, розмір, місце розташування. Автори називали їх демографією, тепер частіше кажуть «фірмографічні ознаки» (firmographics). Їх можна з'ясувати, не відвідуючи клієнта.
  2. Операційні ознаки: технологія виробництва; чи користується компанія таким продуктом і чиїм саме; що вона вміє сама, а в чому покладається на постачальника.
  3. Спосіб закупівлі: централізована закупівля чи окрема в кожному підрозділі; чий голос вирішальний — інженерів, фінансистів чи закупівельників; тендер, порівняння пропозицій чи давній постачальник; головний критерій вибору.
  4. Ситуація: терміновість, застосування продукту, розмір замовлення. Це ознака вже не компанії, а окремої закупівлі.
  5. Особисті риси покупців: ставлення до ризику, звичка порівнювати багатьох постачальників або триматися перевірених.

Автори радять іти ззовні всередину, бо для зовнішніх шарів дані доступніші. Але найкориснішими часто виявляються внутрішні, а ситуаційні ознаки, за їхнім спостереженням, керівники пропускають найчастіше. Приклад зі статті: виробник фітингів із нержавної сталі визначив своїм головним ринком термінові замовлення на заміну. Аварійну деталь купують за наявністю, а не за ціною, тож хімічний завод чи паперова фабрика готові доплатити за швидкість. Схема не рецепт: шари впливають один на одного, зайві можна пропускати.

Сучасні підручники додають ще кілька поглядів. У відкритому підручнику «Принципи маркетингу» видавництва OpenStax (2023) поряд із фірмографічними ознаками названо поділ за технологіями, якими клієнт уже користується, за потребою (яку вигоду він шукає), за цінністю клієнта для постачальника (скільки, як часто й на яку суму купує) і за поведінкою щодо самого постачальника — наприклад, чи відкриває він розсилки і що читає на сайті. На поділі за цінністю тримаються, зокрема, програми лояльності.

Як перевірити, що сегмент придатний для роботи

Вимоги до сегмента Вінд і Кардозо назвали ще 1974 року: сегменти мають досить відрізнятися один від одного, бути досить великими й прибутковими, щоб окрема програма окупилася, і до них має бути доступ через конкретні канали зв'язку та збуту. Підручник OpenStax подає п'ять критеріїв; кожен зручно перетворити на запитання.

  • Вимірний. Чи можна порахувати, скільки в сегменті компаній і скільки вони купують?
  • Достатньо великий. Чи вистачить обсягу, щоб окупити окрему пропозицію і час продавців?
  • Досяжний. Чи є спосіб дістатися саме до цих компаній — список, галузева виставка, профільне видання, партнер — за прийнятні гроші?
  • Відмінний. Чи відгукується сегмент на пропозицію інакше, ніж сусідні? Якщо дві групи купують однаково, це один сегмент.
  • Придатний до дії. Чи здатна компанія зробити для нього щось окреме і чи буде видно результат?

Сара Дольнічар (Sara Dolnicar) з колегами у відкритій книжці про аналіз сегментів (2018) зараховує до обов'язкових ще одну вимогу: сегмент має відповідати сильним сторонам компанії — тим самим, що їх фіксує SWOT-аналіз. Привабливий сегмент, якому ви не можете дати потрібного, не ваш.

Як сегментувати, коли клієнтів сто, а дані — лише в CRM і бухгалтерії

Великого дослідження для цього не потрібно: вистачить таблиці, де один рядок — один клієнт, і кількох годин розмов із продавцями. Повернімося до умовного постачальника компресорів. У нього 100 клієнтів, 80 млн грн виручки за рік і 20 млн грн валового прибутку; усі числа вигадані.

  1. Вивантажте факти з бухгалтерії. По кожному клієнту за два-три роки: виручка, валовий прибуток, кількість замовлень, дата останнього.
  2. Допишіть зовнішні ознаки: галузь, розмір (кількість працівників або категорія підприємства), область.
  3. Розпитайте продавців про внутрішні. Як клієнт обирає постачальника, хто в нього вирішує, для чого йому продукт, чи бувають термінові замовлення, що для нього головне. Трьох-чотирьох стовпчиків із готовими варіантами відповідей досить.
  4. Згрупуйте кількома способами й порівняйте. Для кожної групи порахуйте кількість клієнтів, виручку, валовий прибуток і його частку у виручці.

У нашому прикладі поділ за галуззю дає три схожі групи, де валовий прибуток становить 24–26 % виручки: галузь нічого не пояснює. Поділ за способом закупівлі показує інше:

  • «тендерні» клієнти обирають за найнижчою ціною раз на кілька років: 41 клієнт, 44 млн грн виручки, 7 млн грн валового прибутку (16 %);
  • клієнти «на обслуговуванні» мають сервісний договір і купують регулярно: 36 клієнтів, 22 млн грн, 6,7 млн грн (30 %);
  • «термінові» звертаються, коли обладнання зупинилося: 23 клієнти, 14 млн грн, 6,3 млн грн (45 %).

Понад половину виручки дає група, яка приносить найменше прибутку з кожної гривні. Це вже підстава для рішень: чи йти на кожен тендер, чи тримати склад запчастин і чергову бригаду, кому пропонувати сервісний договір.

  1. Знайдіть прикмету, видиму ззовні. Способу закупівлі збоку не видно, тож шукати за ним нових клієнтів неможливо. Подивіться, які зовнішні ознаки частіше трапляються в потрібній групі. Припустімо, 19 із 23 «термінових» — підприємства до 50 працівників без власної ремонтної служби. Тепер сегмент можна порахувати й скласти список. Вінд і Кардозо описують такий випадок: одні покупці комплектувальної деталі понад усе цінували ритмічні поставки з малою часткою браку, інші брали найдешевше. Перших вдалося впізнавати за розміром, галуззю й тим, хто в компанії найбільше впливає на закупівлю.
  2. Перевірте сегменти за п'ятьма запитаннями й закріпіть у роботі: позначка в CRM, окрема пропозиція, окремий порядок дій продавця. Показники воронки продажів відтоді варто рахувати по сегментах: середні цифри по всій базі ховають різницю між ними.

Що показують дослідження

Компанії сегментують простіше, ніж радять підручники. Вінд і Кардозо розпитали керівників маркетингу п'яти промислових компаній у Філадельфії, а потім за анкетою — ще 25 компаній у Міннеаполісі з річним продажем від 3 млн до понад 2 млрд доларів. Усі сказали, що по-різному працюють із різними клієнтами. Але сегментація виявилася здебільшого поясненням заднім числом, чому програма спрацювала чи ні, а не основою плану. Ділили найчастіше за розміром, галуззю, призначенням продукту й географією. Ознаки людей, які ухвалюють рішення, опитані вважали найдоречнішими, проте не користувалися ними: головним мірилом була вартість. Через десять років Шапіро й Бонома написали те саме: більшість промислових компаній сегментацією пояснює результати, а не планує. Саллі Дібб (Sally Dibb) і Ліндон Сімкін (Lyndon Simkin) 1994 року на прикладі кількох європейських промислових ринків описали значні практичні труднощі, з якими компанії стикаються, коли намагаються впровадити сегментацію. 2008 року Сімкін зауважив у Journal of Business & Industrial Marketing, що B2B-компанії надто часто обмежуються галузями або групами продуктів, і порадив не ламати звичний поділ, а поступово переходити від нього до груп за поведінкою під час закупівлі. Усе це невеликі вибірки й спостереження авторів, а не репрезентативні опитування.

Доказів впливу на результат мало. Роберто Мора Кортес (Roberto Mora Cortez) з колегами 2021 року розібрав 88 наукових статей про сегментацію B2B-ринків за 1986–2019 роки. Висновок: понад тридцять років досліджень не дали вичерпних настанов, як будувати надійні сегменти, і лише в кількох працях вплив сегментації перевірено на даних. 2025 року ті самі автори опитали 259 керівників у США, Данії, Чилі й Перу, зауваживши, що про справжню практику сегментації в B2B література досі мовчала. Окремі історії успіху є. У Вінда й Кардозо невеликий виробник металевих деталей помітив, що добре продає клієнтам, які телефонують знайомим постачальникам і замовляють у першого, хто може виконати вимоги, і погано — тим, хто збирає й порівнює пропозиції. Він зосередився на перших, і прибуток, за словами керівників, зріс більш ніж на 20 %. Але це розповідь компанії, а не перевірка з контрольною групою.

Великі проєкти сегментації часто не дають користі. Янкелович і Девід Мір (David Meer) у статті 2006 року наводять опитування консультантів Marakon Associates та Economist Intelligence Unit: 2004 року з 200 вищих керівників великих компаній 59 % сказали, що за два попередні роки провели велику сегментацію, і лише 14 % — що мали з неї справжню користь. Опитування не стосувалося саме B2B.

Сегменти нестійкі. Дольнічар із колегами наводять дослідження споживчих ринків: в одному за два роки в тому самому сегменті «за вигодою» лишилося менше третини клієнтів банку, в іншому — 40 % опитаних. Для B2B-ринків таких вимірювань ми не знайшли, і переносити ці цифри прямо не можна. Проте перевіряти поділ раз на рік-два варто.

Є й протилежний погляд. Дженні Романюк (Jenni Romaniuk) з Інституту Еренберга — Басса у звіті для B2B Institute при LinkedIn на даних 2019 року про страхування бізнесу у США і банківське обслуговування бізнесу у Великій Британії показує, що B2B-бренди ділять клієнтів між собою пропорційно до частки ринку. Її висновок: вузьке націлювання маркетингу, найімовірніше, шкодить зростанню. Варто пам'ятати, що LinkedIn заробляє на рекламі і такий висновок йому вигідний. До того ж ідеться про охоплення рекламою, а не про те, на яких клієнтах зосередити продавців, сервіс і розробку продукту.

Як зазвичай розуміють сегментацію — і що тут не так

«Сегмент — це галузь»

Галузь — найдоступніша ознака, тому на ній і зупиняються. Шапіро й Бонома назвали це поверховою сегментацією і небезпечним результатом: він дає хибне відчуття, що роботу зроблено. Їхній приклад — компанія, яка знає, що всі банки різні, але будує план довкола «банків», бо їх легко знайти й показати продавцям. Галузь стає сегментом лише тоді, коли компанії в ній справді купують схоже.

«Що детальніше, то краще»

Інший невдалий результат із тієї самої статті — звіт на 300 сторінок, у якому забагато всього, щоб ним користуватися. Вінд і Кардозо радили зупинятися на першому етапі, якщо макросегменти вже поводяться по-різному, а далі зважувати, що дасть кожен новий поділ і скільки коштуватиме. Для компанії зі ста клієнтами три-п'ять сегментів, з якими справді працюють по-різному, корисніші за двадцять на папері.

«Сегменти існують самі собою, їх треба лише знайти»

Дольнічар із колегами пишуть, що в справжніх даних про споживачів чітко відмежовані «природні» сегменти трапляються рідко. Поділ — це рішення, зручне для управління: тих самих клієнтів можна поділити по-різному залежно від того, що треба вирішити. Тож слушне запитання не «які в нас сегменти», а «для якого рішення ми ділимо».

«Немає даних — немає сегментації»

Шапіро й Бонома застерігають саме від цього: ознаку не можна відкидати лише через брак даних, бо її корисність і доступність даних — два різні запитання. Чого нема в CRM, те часто знають продавці. Автори радять налагодити збирання таких відомостей і починати з клієнтів, які можуть купувати найбільше.

Сегментація в Україні: які дані доступні

Галузь. Вид діяльності підприємства позначають кодом класифікатора КВЕД-2010. З 1 січня 2027 року вводиться в дію нова класифікація NACE 2.1-UA, яку Держстат затвердив наказом від 28 жовтня 2025 року № 191, тож коди у вашій базі доведеться переглянути. І до переходу основний код компанії не завжди збігається з тим, чим вона займається насправді: у власній базі його варто перевіряти.

Розмір. Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (№ 996-XIV, стаття 2) ділить підприємства на мікро-, малі, середні й великі за трьома показниками: балансова вартість активів, чистий дохід і середня кількість працівників. Мале, наприклад, — це підприємство, яке не є мікропідприємством і відповідає принаймні двом критеріям із трьох: до 4 млн євро активів, до 8 млн євро доходу, до 50 працівників. Перед використанням звіртеся з чинною редакцією закону.

Скільки компаній у сегменті. Держстат публікує кількість діючих підприємств за видами діяльності й розміром — аж до окремих класів КВЕД. За попередніми даними за 2023 рік, в Україні діяло 307 788 підприємств: 508 великих, 14 006 середніх і 293 274 малих, з яких 255 224 — мікропідприємства. Харчові продукти, наприклад, виробляли 4 827 підприємств: 53 великих, 728 середніх і 4 046 малих. Ці цифри не враховують банків, бюджетних установ і тимчасово окупованих територій, а фізичних осіб-підприємців Держстат рахує окремо.

Списки компаній. Із 19 січня 2026 року Міністерство юстиції відновило публікацію Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у формі відкритих даних; доступ було обмежено від початку повномасштабного вторгнення. Але, за повідомленням міністерства, у відкритих наборах немає контактних даних, точного місцезнаходження й видів економічної діяльності. Скласти з них список на зразок «усі малі підприємства галузі в області» не вийде. Перевірте, чи не змінилися ці обмеження.

Державні замовники. Якщо ви продаєте бюджетним установам і державним компаніям, спосіб закупівлі видно як ніде. У публічному модулі аналітики Prozorro (bi.prozorro.org), за роз'ясненням Мінекономіки, є замовники, учасники й переможці закупівель, предмет закупівлі та суми договорів, а закупівлі можна відфільтрувати за групами товарів, робіт і послуг. Модуль безкоштовний, його надає проєкт Dozorro організації Transparency International Ukraine. Державні замовники — готовий сегмент за способом закупівлі: торги ставлять на перше місце ціну, і ще Шапіро з Бономою зауважили, що одні постачальники таких покупців шукають, а інші уникають.

Досліджень про те, як сегментують ринок українські B2B-компанії, ми не знайшли. Спостереження з попередніх розділів зроблено за кордоном, здебільшого у США й Західній Європі, і описом українських компаній їх вважати не варто.

Що робити на практиці

  • Почніть із запитання, яке рішення має змінитися: кому телефонувати першим, що пропонувати, за які замовлення не братися. Під нього й обирайте ознаки.
  • Не зупиняйтеся на галузі, розмірі й регіоні: додайте спосіб закупівлі, застосування продукту й терміновість — те, що знають продавці.
  • Поділіть базу кількома способами й залиште той, за яким групи найбільше різняться прибутком і поведінкою; для кожного сегмента знайдіть прикмету, видиму ззовні.
  • Закріпіть поділ у CRM і в роботі продавців: якщо з усіма сегментами працюють однаково, поділ зайвий.
  • Переглядайте поділ раз на рік-два і після великих змін: клієнти переходять із групи в групу.

І не чекайте від сегментації більше, ніж вона може дати. Це спосіб розподілити обмежені сили продавців і маркетингу, а не гарантія зростання. Дослідження сходяться в одному: найчастіше сегментація зупиняється на звіті й не доходить до щоденної роботи.

Джерела

  1. Wind, Y., Cardozo, R. N. (1974). Industrial Market Segmentation. Industrial Marketing Management, 3, 153–166 (скан із сайту Вортонської школи бізнесу).
  2. Shapiro, B. P., Bonoma, T. V. (1984). How to Segment Industrial Markets. Harvard Business Review, May 1984.
  3. Yankelovich, D. (1964). New Criteria for Market Segmentation. Harvard Business Review, March 1964.
  4. Smith, W. R. (1956). Product Differentiation and Market Segmentation as Alternative Marketing Strategies. Journal of Marketing, 21(1), 3–8 — бібліографічний запис; статті не читано, визначення подано за Dolnicar, Grün, Leisch (2018).
  5. Dolnicar, S., Grün, B., Leisch, F. (2018). Market Segmentation Analysis: Understanding It, Doing It, and Making It Useful. Singapore: Springer. Відкритий доступ (CC BY 4.0).
  6. Albrecht, M. G., Green, M., Hoffman, L. (2023). Principles of Marketing, 5.2 Segmentation of B2B Markets. OpenStax.
  7. Albrecht, M. G., Green, M., Hoffman, L. (2023). Principles of Marketing, 5.4 Essential Factors in Effective Market Segmentation. OpenStax.
  8. Simkin, L. (2008). Achieving market segmentation from B2B sectorisation. Journal of Business & Industrial Marketing, 23(7), 464–473 — про дослідження: анотація в репозитарії Ворицького університету; повного тексту автор статті не читав.
  9. Dibb, S., Simkin, L. (1994). Implementation problems in industrial market segmentation. Industrial Marketing Management, 23(1), 55–63 — про дослідження: анотація в репозитарії Університету Ковентрі; повного тексту автор статті не читав.
  10. Mora Cortez, R., Clarke, A. H., Freytag, P. V. (2021). B2B market segmentation: A systematic review and research agenda. Journal of Business Research, 126, 415–428 — про дослідження: анотація в базі RePEc; повного тексту автор статті не читав.
  11. Mora Cortez, R., Clarke, A. H., Freytag, P. V. (2025). B2B market segmentation – An analysis of current practices and their implications. Journal of Business Research, 189, 115144 — про дослідження: анотація в базі RePEc; повного тексту автор статті не читав.
  12. Yankelovich, D., Meer, D. (2006). Rediscovering Market Segmentation. Harvard Business Review, February 2006.
  13. Romaniuk, J. (2021). How do Business-to-Business (B2B) brands compete? An application of the Duplication of Purchase Law. Ehrenberg-Bass Institute для LinkedIn B2B Institute.
  14. Jefferson, M. (2021). Ehrenberg-Bass: Narrow targeting ‘counter-productive’ to B2B growth. Marketing Week, 6 May 2021.
  15. Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, стаття 2.
  16. Державна служба статистики України. Наказ від 28.10.2025 № 191 «Про затвердження Класифікації видів економічної діяльності (NACE 2.1-UA)».
  17. Державна служба статистики України. Кількість діючих підприємств за видами економічної діяльності з розподілом на великі, середні, малі та мікропідприємства за 2023 рік (попередні дані; архів таблиць).
  18. Державна служба статистики України. Показники діяльності підприємств (опис показників і банк даних).
  19. Мін'юст відновив доступ до Єдиного державного реєстру у формі відкритих даних. Повідомлення від 20.01.2026 на порталі «Судова влада України».
  20. Міністерство економіки України. Роз'яснення щодо модуля аналітики bi.prozorro.org (відповідь Департаменту сфери публічних закупівель та конкурентної політики).
  21. Transparency International Ukraine (2024). Ways to Process Public Procurement via Free BI Prozorro Module. 12 February 2024.